У своєму звернені патріарх повідомив, що "на південних кресах історичної Русі розгорілася міжусобна брань". Тобто він чи то відмовляється визнавати російську агресію в Україні, чи то продовжує вважати Росію й Україну чимось єдиним, тому називає цю війну "міжусобною". Можливо, втім, і те, і інше, пише "Ділова столиця".
Як вже заведено, патріарх нагадав нам, що для нього і очолюваної ним церкви не існує ніяких "україн" - існує "історична Русь". Отже він продовжує годувати вірних примарами "окремої реальності", вигаданою виключно для того, щоби зробити з РПЦ "духовну скрепу", яка виправдає претензії Росії на свої колишні колонії. А в нашому випадку, ще й виправдає російську агресію - бо це ж, бачте, "територія історичної Русі", а отже на ній Росія ніяк не може бути агресором. Вона тут "в своєму праві". Це її "історична територія". Дарма, що в міжнародному праві немає такого формулювання - закони, як відомо, написані для слабаків.
Натомість дісталося опонентам "руського мира" - греко-католикам і УПЦ КП, які, на думку патріарха, виконують "замовлення чи доручення з боку тих чи інших політичних сил" і, на відміну від РПЦ, є "релігійними за назвою, але мирськими за суттю організаціями". Те, що РПЦ "не виконує політичних замовлень" можна було би проголосити анекдотом року, якби ще були сили сміятися.
Патріарх попереджає нас про наслідки "міжусобиці": вона "завжди породжує загрозу підкорення Вітчизни зовнішнім силам", призводить до "втрати справжнього суверенітету народу". А "суверенітет" - це зовсім не те, про що ви подумали. Суверенітет, нагадує нам патріарх, "полягає у можливості і здатності облаштовувати власне життя на засадах тих моральних, духовних і культурних цінностей, які були разом з Божественною благодаттю сприйняті нашими пращурами в Київській купелі Хрещення Русі, вирощувалися та засвоювалися протягом багатовікової історії". Тобто суверенітет в нашому випадку полягає в тому, щоб лишатися колонією Росії.
Навіщо патріархові така відверто оруелівська логіка? Вся проблема - в "історичній Русі". Коли вигаданий тобою світ не співпадає з реальним - тим гірше для реального. Адже в реальності "історична Русь" не має жодного стосунку до Москви - в період "історичної Русі" Москви ще не було на світі. В тому і є головна проблема патріаршої історіософії і нинішньої істерики в РПЦ щодо можливої втрати України - те, що "історична Русь" цілком і повністю належить Києву і Україні. І чим далі, тим смішніше виглядають намагання патріарха Кирила розтягнути ковдру "історичної Русі" на Російську імперію та її "правонаступника" - СРСР.
Тому в світі патріарха Кирила немає місця для України - є "південні креси історичної Русі", але Антоній і Феодосій Печерські, названі в його зверненні, навіть гадки не мали, що колись на карті світу з'явиться Росія. Патріарх всією шкірою відчуває, що може дуже скоро стати "патріархом північних кресів історичної Русі". Бо до Києва, здається, "витязі руського миру" не дійдуть. А ні на що більше патріархові розраховувати не доводиться. Він сам, власними виступами формує в українців думку про те, що він є людиною зовсім для них чужою. І, головне, непотрібною. Це ми йому потрібні, а він нам - ні, бо в українців немає потреби легітимізуватися через чужу історію, як є вона в патріарха РПЦ.
В України є доконечна потреба в одному - збутися, нарешті, імперської опіки, вийти з СРСР-у. І саме цього патріарх ніяк не може дозволити. Саме тому він приймає звернення, в якому за прекрасними (і завжди безадресними) закликами "припинити негайно" постає єдиний справжній намір: пояснити, чому саме Росія може і навіть повинна втручатися в справи України. Тому що в його "окремій реальності" Україна - це Росія. Війна, яка відбувається - "міжусобна брань". А за всім цим постає "зовнішня загроза Вітчизні" - знову без пояснень, про чию і яку саме вітчизну йдеться, і хто їй загрожує.
Так і не треба пояснень. Успіх пропаганди саме в мистецтві не називати речі своїми іменами. Нехай кожен сам підставить замість "х" і "у" тих, кого вважатиме за потрібне з вивченого напам'ять набору з "бандерівців", "правосєків", "госдепу", "ввічливих людей" і т.п. з РПЦ включно. Своїм зверненням патріарх Кирило чинить цілком в оруелівських координатах - закликаючи до миру, розпалює ворожнечу. Він підігріває з одного боку антиросійські (в першу чергу, анти-РПЦ-шні) настрої серед українців, з іншого - психоз в тих жертв пропаганди, які ладні зі зброєю в руках іти в чужу країну воювати за "цілісність історичної Русі" і захищати там якусь вигадану "Вітчизну".
So for the last 23 years the fledgling independent Ukrainian
government has been giving over to the Ukrainian Orthodox (Moscow Patriarchate)
Church various Ukrainian historical artifacts (a list too numerous to mention),
for what reason only someone in the Ukrainian government can explain. Did
they know, at the time they made their decision, that the Moscow Patriarch
considered that Ukraine did not exist (in principle). There is something
wrong with the logic that a "non-existent" entity (Ukraine) gives
historical artifacts to an "existent" entity (Russia). Perhaps
this is the same logic Putin is using in sending his "existent" army
into the "non-existent" country next door. Almost a
throwback to Descartes: "I think, therefore I am", except that only Russians
"think and they are", and Ukrainians don't have that luxury.
YMO