dashkevych20140514EuromaidanPress.html

How Moscow hijacked the history of Kyivan Rus’

This essay was first published in a collection by Yaroslav Dashkevych, PhD. in “Learn to Speak the Truth with Non-Lying Lips” – K:Tempora, 2011, 828pp. Yaroslav Dashkevych was a prominent Ukrainian historian, who during his long academic career wrote more than 950 works on Ukrainian historiography, source studies and special historical disciplines, Eastern Studies, Ukrainian-Armenian, Ukrainian-Turkish, and Ukrainian-Jewish relations.

[ pics ]

In creating their nation, Ukrainians need to examine and analyze their own history, based on truth, verified facts and historical events. For centuries under the rule of conquerors, Ukrainians were basically deprived of the opportunity to influence the formation of national awareness and the development of their history, with the result that Ukraine’s history was composed predominantly to the advantage of their conquerors. Especially troublesome is the question of the pretensions and demands of Moscow, and later Russia, concerning the historical legacy of Kyivan Rus.

In his historical work “The Land of Moksel or Moskovia” (Olena Teliha Publishing House, Kyiv 2008, 2009, 3 vol.) V. Bilinsky presents historical sources (predominantly Russian) which testify to the total misrepresentation of the history of the Russian Empire, which was geared to create a historical mythology about Moscow and Kyivan Rus sharing common common historical roots, and that Moscow possesses “succession rights” to Kyivan Rus.

Moscow’s outright fraud that appropriated the past of the Great Kyiv kingdom and its people dealt a severe blow to the Ukrainian ethos. Our obligation now is to utilize hard facts to uncover the lies and amorality of Moskovian mythology.

Let’s examine these problems.

The tsars of Moscow and, later, Russia understood that without an imposing past it was impossible to create a great nation and empire. Therefore it was necessary to glorify their historical roots and even to hijack the history of other nations. So, starting with Ivan the Terrible (1533-1584) the tsars of Moscow applied all their efforts to appropriate the history of Kyivan Rus, its glorious past, and to create an official mythology for the Russian Empire.

This might have been less consequential if their mythology had not affected the central concerns of Ukraine and if it had not aimed at the utter destruction of Ukraine: its history, language and culture. Over time, it became clear that Russian Imperial chauvinists did and continue to do everything possible to realize this aim.

Over hundreds of years and especially starting with the early XVI century, they brainwashed and continue to brainwash everyone, saying that the origins of the Russian nation and people are the Great Kyivan kingdom. They assert that Kyivan Rus was the cradle of three sibling nations -- Russians, Ukrainians and Belarus; and that because the Russians are “older brothers,” they have the right to the legacy of Kyivan Rus. To this day, Russian historians and officials make use of this woeful lie, which is repeated by the ‘fifth column’ of communists and almost all Party of Regions deputies in our [Ukrainian] Parliament.

Here are the facts:

-- At the time of the Kyivan Empire there was no mention of a Moscow nation. It is well known that Moscow was created in 1277 as a subservient vassal region or ‘ulus’ to the Golden Horde, established by the Khan Mengu-Timur. By that time, Kyivan Rus had existed for more than 300 years.

-- There are no indications of any connection of Kyivan Rus with the Finnish ethnic groups in the land of ‘Moksel’ or later of the Moscow principality with the Principality of Kyivan Rus up until the XVI century. At the time when Kyivan Rus had officially accepted Christianity, the Finn tribes in ‘Moksel’ lived in a semi-primitive state.

How can anyone speak of ‘an older brother’ when that ‘older brother’ did not first appear until centuries after Rus-Ukrainians? He has no moral right to call himself an ‘older brother’, nor to dictate how people are to live, nor to force his culture, language, and world views. It is clear that until the end of the XV century, there was no Russian nation, there was no older brother ‘Great Russian’, nor were there any Russian people. Instead, there was the land of Suzdal: the land of Moksel, later the Moscow princedom, which entered into the role of the Golden Horde, the nation of Genghis Khan. From the end of the XIII to the beginning of the XVIII century, the people in this land were called Moskovites. And Moscow historians are silent about this question of their national origins.

Moskovites, ‘Great Russians’ -- who are they?

During the IX to the XII cent. the large area of Tula, Riazan, and today’s Moscow region, including the tribes of Mer, Ves, Moksha, Chud, Mari and others – all this was inhabited by the people called ‘Moksel’. These tribes eventually became the foundation of the nation who now call themselves ‘Great Russians’.

In 1137, the younger son of the Kyivan prince Monomakh, Yuri Dolgoruky (who had been left without a princedom in the Kyivan empire) arrived in this land.

Yuri Dolgoruky began the rule of the ‘Riurykovyches’ in ‘Moksel’, becoming prince of Suzdal. To him and a local Finnish woman was born a son Andrey, called ‘Bogoliubsky’. Born and raised in the forest wilderness among the half savage Finnish tribes, prince Andrey cut all ties with his father’s entourage and with their old Kyivan customs.

In 1169 Andrey Bogoliubsky sacked and destroyed Kyiv. He destroyed all the churches and religious artifacts, something unheard of in those times.

Andrey was a barbarian who did not feel any familial ties with Kyiv, the holy city of Slavs.

Within a brief time (50-80 years) every Finnish tribe was imposed with a prince of the Riurykovyches, whose mother was either a woman of Mer, Murom or Kokshan… Thus appeared the ‘Moksel’ princedoms: Vladimir, Riazan, Tver, and others. At this time, some missionaries appeared in the land of Moksel to spread Christianity. It is impossible to consider a mass ‘migration’ of Slavs from the Dnipro river region, as Russian historians insist. Why should the Slavs leave behind their fertile Dnipro lands and relocate more than a thousand kilometers through impassable undergrowth and swamps into an unknown semi-savage land?

Under the influence of Christianity, the land of ‘Moksel’ started to form their language, which in time became Russian. Up until the XII century, only Finn tribes lived in the land of ‘Moksel’. The archaeological findings of O.S. Uvarova (Meria and their everyday life from kurhan excavations, 1872 -- p. 215) support this. Out of 7729 excavated kurhans, not a single Slavic burial was discovered.

And the anthropological investigations of human skulls by A. P. Bohdanov and F. K. Vovk support the differentiated characteristics of the Finnish and Slavic ethnoses.

In 1237 the Tatar-Mongols entered the lands of Suzdal. All who bowed, kissed the boots of the Khan and accepted subservience remained alive and unharmed, all others who did not submit were destroyed.

The princes of Vladimir, Yury and Yaroslav Vsevolodovich accepted subservience to Khan Batey. In this manner, the land of ‘Moksel’ entered the ranks of the Golden Horde Empire of Genghis Khan, and its fighting forces were combined with the army of the Empire. The commander of the Moksel division within Batey’s army was Yury Vsevolodovich, the prince of the city of Vladimir. In 1238, Finnish tribe divisions were formed and marched together under Batey in his invasions of Europe in 1240-1242. This is direct evidence of the establishment of the rule of the Khan in the lands of Rostov-Suzdal.

While Yuri Vsevolodovich was away taking part in Batey’s European invasion, his younger brother Yaroslav Vsevolodovich was placed at the head of the Vladimir princedom. Yaroslav left his eight year old son Alexander Yaroslavich as hostage with the Khan.

Living with the Horde of Batey from 1238 to 1252 Alexander, only much later named ‘Nevsky’, adopted all the customs and organizational ideas of the Golden Horde. He became a blood brother of Sartak, the son of the Khan, married the Khan’s daughter, and eventually became a loyal vassal of the Golden Horde and prince of Vladimir from 1252 to 1263. He never took part in any significant battles -- all the ‘victories’ of Alexander Nevsky are transparent lies. Prince Alexander simply could never had taken part in the battles on the Neva in 1240 and on Chud or Peipus Lake in 1242 (fantasized in Eisenstein’s film) because he was still a child.

It is important to mention that the ruling powers of the local princes of Rostov-Suzdal were minimal. Khan Batey installed his own administrators in all the “ulus” princedoms: on top was the Great Baskak, and under him were the regional administrative baskaks.These were full-fledged rulers from the Golden Horde, who followed the laws of the Genghis Khans. Russian historians are lying when they state that the princes of Suzdal, and later Moscow, were independent from the Golden Horde. The Khan’s covenant named the primary rulers of the princedoms his baskak, or ‘daruha’, while the local princes were relegated to second and even third place importance.

The big lie was introduced: that Moscow was founded in 1147 by Yuri Dolgoruky. This is a myth with no supportive evidence. Moscow was established as a settlement in 1272. That same year the Golden Horde conducted their third census of the populations in their domain. Both in the first census (1237-1238) and in the second census (1254-1259) there is no mention of any Moscow at all.

Moscow appeared as a princedom in 1277 at the decree of the Tatar-Mongol Khan Mengu-Timur and it was an ordinary ‘ulus’ (subdivision) of the Golden Horde. The first Moscow prince was Daniel (1277-1303), younger son of Alexander, so-called ‘Nevsky’. The Riurykovich dynasty of Moscow princes starts from him. In 1319 Khan Uzbek (as stated in the afore-mentioned work by Bilinsky) named his brother Kulkhan the virtual Prince of Moscow, and in 1328 the Great Prince of Moscow. Khan Uzbek (named in Russian history as Kalita), after he converted to Islam, destroyed almost all the Riurykovich princes. In 1319-1328 the Riurykovich dynasty was replaced by the Genghis dynasty in the Moscow ‘ulus’ of the Golden Horde. In 1598 this Genghis dynasty in Moscow which began with Prince Ivan Kalita (Kulkhan) was finally broken. Thus for over 270 years, Moscow was ruled solely by the Khans of Genghis.

Still, the new dynasty of the Romanovs (Kobyla) promised to follow former traditions and solemnly swore allegiance to the age-old dynasty of Genghis.

In 1613 the Moscow Orthodox Church became the stabilizing force to safeguard the sustainment of Tatar-Mongol government in Moscow, offering Masses for the Khan, and issuing anathemas on anyone who opposed this servitude.

Based on these facts, it becomes clear that Moscow is the direct inheritor of the Golden Horde Empire of Genghis and that actually the Tatar-Mongols were the ‘godfathers’ of Moscow statehood. The Moscow princedom (and tsardom from 1547) up until the XVI century had no ties or relationships with the princedoms of the lands of Kyivan Rus.

Great Russians

The tribe of Great Russians, or the Russian people as known today, appeared around the XV to XVII centuries from among the Finn tribes: Muroma, Mer, Ves and others. This was when their history started. There is no history of Great Russians on Kyivan lands! The history of Great Russians starts with the ‘Beyond the Forests Land’ in Moscow, which was never Kyivan Rus. The Tatar-Mongols who entered these lands were a big element in the formulation of ‘Great Russians’. The Great Russian psychology absorbed many characteristics – the Tatar-Mongol instincts of a conqueror and despot, with the ultimate aim: world domination. Thus by the XVI cent. was established the type of a conqueror who was horrible in his lack of education, rage and cruelty. These people had no use for European culture and literacy. All such things like morality, honesty, shame, justice, human dignity and historical awareness were absolutely foreign to them. A significant amount of Tatar-Mongols entered the makeup of Great Russians from the XIII to XVI centuries and they accounted for the genealogy of over 25% of Russian nobility. Here are some Tatar names that brought fame to the Russian Empire: Arakcheev, Bunin, Derzhavin, Dostoyevsky, Kuprin, Plekhanov, Saltykov-Shchedrin, Turgenev, Sheremetiev, Chadaev and many others.

In order to appropriate the history of Kyiv lands and to immortalize this theft, the Great Russians had to squash the Ukrainian people, drive them into slavery, deprive them of their true name, exterminate them via famine, etc.

Ukrainians had emerged as a nation in the XI to XII centuries, and probably, even earlier. Later they were labeled ‘Little Russians’ when Russians began to brainwash the world with their ‘version’ of history. For the smallest deviation from this official version, people were tortured, killed, and sent off to the GULAG. The Soviet period was especially brutal and vicious. During that time, Ukraine lost over 25 million of her sons and daughters, who perished in wars for Russian interests, and during collectivization, tortures, and forced relocations.

This is the way the ‘older brother’ forced the ‘younger brother’, the ‘Little Russian’, to live in the savage ’embraces of love’.

Creation of the Historical Myth of the Russian State

Back in the times of the princedom of Vasily III (1505 – 1533) Moscow gave birth to the idea of its greatness, articulated by the representative of Moscow orthodoxy, the monk Filofey: “Two Romes fell, a third still stands, and there will never be a fourth.”

From there, they created the idea of an all-powerful and ‘God chosen’ Moscow – the ‘third – and final Rome’. These ideas spread and were confirmed throughout Moskovia. And how much blood was spilt by the princes of Moscow, and later the tsars, over this fantasy-myth!

During the reign of Ivan IV (the Terrible) they grasped not only after the inheritance of Kyivan Rus, but now also the Byzantine Empire. Thus, according to accounts, the cap of Monomakh was believed to have been given the Kyivan prince Volodymyr Monomakh by his granddad, the basileus Constantine IX.

This was considered the symbol of the transfer of power from Byzantium to Kyivan Rus. In addition, Yuri Dolgoruky, the sixth son of Volodymyr Monomakh, was the first prince of Suzdal, so the appearance of this cap in Moscow was a ‘proof’ of the legacy legitimacy of the Moscow rulers not only to the Kyiv Great Throne, but now also to the inheritance of the former Byzantine Empire. Furthermore, Moscow fabricated a deceptive last will of Volodymyr Monomakh about handing over ‘legacy rights’ to his son Yuri Dolgoruky, the conqueror of the so-called ‘Beyond the Forests Land’. This was all fiction. In reality, the cap of Monomakh was a gold ‘bukhar tubeteyka’, which Khan Uzbek presented to Ivan Kalyta (1319-1340) who maintained this cap in order to further his fame. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).

Ivan IV (the Terrible) in 1547 was anointed in the cathedral with the title of ‘Moscow Tsar’ as the ‘inheritor’ of the Greek and Roman emperors. Of the 39 signatures who affirmed this document sent from Constantinople, 35 were forgeries. Thus, Ivan the Terrible became the ‘inheritor of the Byzantine emperors’. Thus, the lie was made official.

Peter I began the massive falsification of his people’s history. In 1701 he issued a decree to eliminate from all subjugated peoples all their recorded national historical artifacts: ancient chronicles, chronographs, old archives, church documents etc. This was especially directed at Ukraine-Rus.

In 1716, Peter I ‘changed the copy’ of the so-called Königsberg Chronicles to now show the ‘joining’ of the old chronicles of the Kyivan with the Moscow princedoms. The aim was to lay a foundation for the unity of Slavic and Finnish lands. However, both the false ‘copy’ as well as to the original were sealed.

Peter’s falsification became the basis for further falsifications -- the composition of the so-called ‘General Rus Chronicles Collections’ which purported to establish Moscow’s rights to the legacy of Kyivan Rus. On the basis of these falsifications, on October 22, 1721, Moscow proclaimed itself the Russian Empire, and all Moskovites were now to be -- Russians. In this manner, they stole from the legitimate inheritors of Kyivan Rus the Ukrainians’ historical name of Rus.

Peter imported from Europe a large number of specialists, including professional historians, who were assigned the rewriting and falsification of the history of the Russian state.

In addition, every foreigner who entered government work, swore an oath not to reveal state secrets and to never betray the Moscow state. The question remains, what government secrets regarding the ‘formation of Russian history’ of ancient times could there be? In any civilized European country, after 30-50 years all archives are opened. The Russian Empire is very afraid about the truth in its past. Deathly afraid!

Following Peter I, who transformed Moscow into the Russian state, the Moscow elite began to consider the necessity of creating a comprehensive history of their own country. Empress Catherine II (1762-1796) intensively took on this task.

he could not admit the idea that common Tatar-Mongol elements existed in the dynasty of the Tsars. Catherine was an intelligent and educated European woman and once she had examined the archival sources, she called attention to the fact that all the history of her country was based on oral traditions (‘bilyny’) and had no factual support.

Therefore on December 4, 1783, Catherine II issued a decree, creating a ‘Commision for the Collection and Organization of the Ancient Russian History’ under the leadership and oversight of Graf A. P. Shuvalov, with a staff of 10 renowned historians. The principal task before this commission was to ‘find’ new chronicles, rewrite others, and create new collections of archives and other similar falsifications. The aim was to lay the foundations for the ‘legitimacy’ of Moscow’s hijacking of the historical legacy of Kyivan Rus and to create an official historical myth about the origins of the Russian state. This commission labored for ten years. In 1792, ‘Catherine’s History’ saw the light of day. The commission worked in the following manner:

– the gathering of all written documents (archives, chronicles, etc). This effort had partly begun under Peter I. This collection of materials was conducted not only within the Empire, but also from other countries like Poland, Turkey etc.

– the analysis, falsification, rewritings or destruction of historical materials. Thus they rewrote the chronicles: ‘The Tale of Ihor’s Campaign’, ‘Tale of bygone years’, ‘Lavrentiivsky Chronicles’, and many others. Many chronicles were rewritten several times, and the originals either locked up or destroyed. Thus were also locked up: the ‘History of the Scythians’ by A. I. Lyzlov (published in 1776 and 1787), and the ‘Russian History from Ancient Times’ by V. M. Tatishchev (published in 1747). In his ‘Scythian History’ Lyzlov showed that the inhabitants of Moscow were a separate people, who had nothing in common with Kyivan Rus, Lithuania, Poland, etc.

– the writing of new ‘Rus Chronicles Collections’ which were now being composed in the XVIII cent., but purported to be from the XI to the XIV centuries. These collections all propagated the ‘General Rus’ idea. This was in reference to the times when Kyivan lands were inhabited by Slavic tribes (Poliany, Derevliany, Siveriany etc) who were Christians, while the ‘Beyond the Forests Land’ was populated by Finn tribes (Muroma, Mer, Ves, Moksha and others) who lived a semi-primitive existence, and these tribes had nothing historical in common up to the XVI century.

– the new composition of thousands of various collections to establish the ‘unity’ of Kyivan Rus with the Finn tribes. All these chronicles and collections, according to author Bilinsky, exist only in the form of copies, not one original. Not one! All this points to the almost unbelievable in scope and shameless, massive plundering and falsification of the creation of the history of the Russian state.

It is impossible to live a lie forever!

It is time for Ukrainian historians to write the actual true history of Ukraine, which would not be based on the lies of the ‘Catherine Chronicles’, the falsifications and newly written in the XVIII century ‘General Russian Chronicle Collections’, but rather based on historical reality, established in documents, especially those preserved in countries like Poland, Turkey, Greece, Iran and others. People deserve to know the truth.

[2]
Universum | 11–12 (217–218), 2011 | Ярослав Дашкевич (1926.12.13 - 2010.02.25)
http://universum.lviv.ua/journal/2011/6/dashk.htm [Ukrainian original]
http://urb-a.livejournal.com/2535608.html [Russian version]

Як Московія привласнила історію Київської Русі

* Вперше надруковано у збірці Ярослава Дашкевича «Учи неложними устами сказати правду» (К.: Темпора, 2011. – 828 с.).

Створюючи свою українську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базуючись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Перебуваючи упродовж століть під владою завойовників, українці фактично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московїї, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі.

В романі-дослідженні В. Білінського (Країна Моксель або Московія // Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008, 2009, в трьох книгах) повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно російських), що свідчать про докорінне перекручення історії Російської імперії, направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь.

Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології.

Розглянемо основні питання цієї проблеми.

Московські, а пізніше російські царі розуміли, що без великого минулого неможливо створити велику націю, велику імперію. Для цього потрібно було прикрасити своє історичне минуле і навіть привласнити чуже. Тому московські царі, починаючи з Івана IV (Грозного) (1533–1584), поставили завдання привласнити історію Київської Русі, її славне минуле і створити офіційну міфологію Російської імперії.

На це можна було б не звертати уваги, якщо б ця міфологія не зачіпала корінних інтересів України, не була направлена на повне знищення України – її історії, мови, культури. Час показав, що російські імпершовіністи робили і роблять все можливе для реалізації цієї задачі.

Протягом століть, особливо з початком XVI ст. в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського; що Київська Русь – колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського; що росіяни за законом «старшебратства» мають право на спадщину Київської Русі. Цією жалюгідною брехнею дотепер користується російська історіографія і державні діячі Росії, а також «п’ята колона» в Україні, в яку входять комуністи і майже всі регіонали у Верховній Раді. Відомо що:

– В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 300 років;

– Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом землі «Моксель» і пізніше Московським князівством з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані.

Як можна говорити про якогось «старшого брата», коли цей «старший брат» появився на світ декілька століть пізніше ніж русичі-українці. Він не має жодного морального права називати себе «старшим братом», диктувати людству правила існування, насаджувати свою культуру, мову, світосприймання. Відомо, що до кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата «великороса» і російського народу, а була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило в склад Золотої Орди – держави Чинґізидів. З кінця XIII до початку XVIII ст. народ цієї землі називали московитами. Московські історики замовчують питання про своє національне походження.

Московити, великороси – хто вони?

Московити. У IX–XII ст. великий край від Тули, Рязані й теперішньої Московської області, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – все це народ «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великоросами».

У 1137 р. на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий, який залишився без княжого стола у Київському князівстві. Юрій Довгорукий започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським». Народжений і вихований в лісовій глухомані в середовищі напівдиких фінських племен, князь Андрій розірвав усі зв’язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями.

У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов варвар, що не відчував ніякого родинного зв’язку з слов’янською святинею – Києвом

За короткий час (50–80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уроженець від мами мерянки, муромчанки, мокшанки... Так з’явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське та інші. В цей час на землі «Моксель» починають проникати окремі місіонери з розповсюдження християнства. Про масове «перетікання» слов’ян із Придніпров’я на землі «Моксель», як це стверджують московські історики, не може йти ніякої мови. Для чого слов’янам із плодючих земель Придніпров’я іти через непроходимі хащі і болота тисячі кілометрів в невідому напівдику глуш?

На базі християнства на землі «Моксель» починає формуватися мова, яка з часом стала російською. До XII ст. на землях «Моксель» проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О. С. Уварова (Меряни та їхній побут за курганними розкопками 1872 р. – 215 с.). Із 7729 розкопаних курганів не виявлено жодного слов’янського поховання.

Антропологічні дослідження А. П. Богданова і Ф. К. Вовка, що проводили вивчення людських черепів, підтверджують відмінні особливості фінського і слов’янського етносів.

У 1237 р. на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Всі, хто схиляв голову, цілував чобіт хана і приймав його підданство, залишались живими і неушкодженими, хто не хотів покоритися – знищувались. Володимирські князі Юрій і Ярослав Всеволодовичі покорилися хану Батию. Таким чином, земля «Моксель» ввійшла в склад Золотої Орди імперії Чинґізидів і її воєнна сила влилась у військові сили імперії. Очолював військову дружину землі «Моксель» в складі війська хана Батия володимирський князь Юрій Всеволодович. Факт формування в 1238 р. воєнної дружини із фінських племен, які використовувалися Батиєм у завойовницьких походах на Європу в 1240–1242 рр., є прямим доказом встановлення влади хана в Ростово-Суздальській землі.

На період воєнного походу Юрія Всеволодовича на Володимирське князівство був посаджений молодший брат Юрія – Ярослав Всеволодович, який віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославовича в аманати (тобто заложники). Пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1252 р. Олександр, названий і прославлений російськими істориками як Невський, засвоїв увесь устрій і звичаї Золотої Орди, став андом (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився на дочці хана Батия і згодом став вірним слугою Золотої Орди, очоливши Володимирсысе князівство (1252–1263). Він не брав участі в жодній серйозній битві, всі перемоги Олександра Невського – жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участі в зіткненнях на Неві в 1240 р. і на Чудському озері в 1242 р. будучи іце дитиною.

Слід відзначити, що управлінська влада Ростово-Суздальських князів була мінімальною. Ханом Батиєм для керівництва князівством (улусом) назначався намісник – великий баскак, а на місцях – удільні баскаки. Це були повновладні правителі Золотої Орди, які керувалися законами Яси Чинґізидів. Брехнею російських істориків є те, що суздальські, а пізніше і московські князі були незалежні від Золотої Орди. Першим правителем князівства (улуса) у ханській грамоті названий баскак або даруга, а князі рахувалися на другому, а то і на третьому місці.

Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 р. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується.

Московія, як князівство, виникло в 1277 р. за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тімура і було звичайним улусом Золотої Орди. Першим Московським князем став Даниїл (1277–1303) (молодший син Олександра т. з. Невського). Від нього бере початок династія московських князів Рюриковичів. У 1319 р. хан Узбек (про це мовиться у вищеназваному романі-дослідженні В. Білінського) призначив свого брата Кулхана удільним московським князем, а з 1328 р. – Великим Московським князем. У російській історичній літературі названий як Калита, Хан Узбек, прийнявши іслам, знищив майже всіх князів Рюриковичів. У 1319–1328 pp. пройшла зміна династії Рюриковичів на династію Чинґізидів в Московському улусі Золотої Орди. А 1598 року в Московїї перервалася династія роду Чинґізхана, яка почалася від князя Івана Калити (Кулхана). Тобто звиш 270 років Москвою правили чисті Чинґізиди.

Нова династія Романових (Кобилиних) у 1613 р. зобов’язалася свято зберігати давні традиції і принесла клятву на вірність старій династії Чинґізидів.

Московська православна церква в 1613 р. стала стабілізуючою силою, яка забезпечувала зберігання татаро-монгольської державності в Московїї.

Із наведених даних видно, що Московія є прямою спадкоємницею Золотої Орди держави Чинґізидів, тобто, насправді татаро-монголи були «хрещеними батьками» московської державності. Московське князівство (а з 1547 р. царство) не мало жодних зв’язків до XVI ст. з князівствами земель Київської Русі.

Великороси. Плем’я великоросів, або російський народ, як він сьогодні зветься, з’явилося близько XV–XVII ст. серед фінських племен: мурома, мері, весі та ін. Тоді зароджується його історія. Немає історії великоросів на землі Київській! Історія великоросів починається із «Залещанської землі», з Московїї, які ніколи не були Руссю. Татаро-монголи, що прийшли на ці землі, внесли значний вклад у формування «великоросів». На психологію великороса наклали відбиток запозичення татаро-монгольського інстинкту завойовника, деспота, в якого основна мета – світове панування. Так до XVI ст. сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві, люті й жорстокості. Цим людям не були потрібні європейська культура Й писемність, їм чужі такі категорії як мораль, чесність, сором, правдивість, людська гідність, історична пам’ять тощо. Значна частина татаро-монголів у XIII–XVI ст. влилася до складу великоросів, з них починають свій родовід понад 25 % російської шляхти. Ось деякі прізвища татар, які принесли славу імперії: Аракчеєв, Бунін, Грибоєдов, Державін, Достоєвський, Купрін, Плеханов, Салтиков- Щедрін, Тургенєв, Шереметьєв, Чаадаєв та багато інших.

Щоб привласнити історію Київської землі і увічнити цю крадіжку, великоросам треба було придушити український народ, загнати його в рабство, позбавити власного імені, виморити голодом тощо.

Українців, які проявилися як нація в XI–XII ст., а можливо, й раніше, оголосили «малоросами» й узялися втовкмачувати цю версію всьому світові. За найменший відступ від цієї версії людей страчували, знищували, засилали в ГУЛАГи. Радянський період був особливо жорстоким. За той час Україна втратила понад 25 мільйонів своїх синів і дочок, які загинули у війнах за інтереси Росії, під час колективізації, на висилках і в катівнях.

Так «старший брат», «великорос» змушував жити «молодшого брата», «малороса» у жорстоких «обіймах любові».

СТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Ще за часів князювання Василя III (1505–1533) в Московії зародилася ідея величі, яку висловив представник Московського православ’я монах Філофей: «Два Рима впали, а третій стоїть, а четвертому не бути». Відтоді у московитів зароджується думка всемогутності й «богообраності», що «Москва – третій і останній Рим». Ці думки поширювались і утверджувались в Московії. Скільки крові було пролито московськими князями, а пізніше – царями заради цієї ідеї-маячні.

За царювання Івана IV (Грозного) домагання Московії на спадщину не тільки Київської Русі, а і Візантійської імперії поси-люються. Так, за переказами, шапка Мономаха буцімто подарована київському князю Володимиру Мономаху його дідом – базилевсом Константином IX, вважалися символом передачі влади Візантією Київській Русі. Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, то наявність у Московії цієї шапки є «доказом» спадкових прав московських правителів не тільки на Київський великокняжий престол, а і на спадщину колишньої Візантійської імперії. Далі був складений облудний заповіт Володимира Мономаха про передачу «спадкоємних прав» синові Мономаха Юрію Довгорукому, підкорювачу так званої «Залещанської» землі. Все це було видумкою. Насправді, шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті (1319–1340), який приспособив цю тюбетейку-шапку для свого звеличення. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).

Іван IV (Грозний) уперше 1547 року вінчався в церкві з титулом Московського царя, як «наслідувач» грецьких і римських імператорів. Із 37 підписів, що скріпили грамоту, прислану з Константинополя в Москву, 35 виявилися підробленими. Так Іван Грозний став «спадкоємцем візантійських імператорів». Так узаконилась брехня.

Масовану державну фальсифікацію історії свого народу почав Петро І. Він уперше в 1701 р. видав указ про вилучення в покорених народів усіх письмових національних пам’яток: літописів, хронографів, хронік, давніх історичних записів, церковних документів, архівів тощо. Особливо це стосувалась України-Русі.

У 1716 р. Петро І «знімає копію» з так званого Кенігсберзького літопису, де було показано «об’єднання» давнього літописання Київського і Московського князівств і обґрунтовувалась єдність слов’янських і фінських земель. Однак доступ до «копії»-фальшивки, як і до самого оригіналу, був закритий.

Ця Петрова фальсифікація стала основою для подальших фальсифікацій – написання т. зв. «загальноруських літописних зводів», в яких обґрунтовувалось право Московії на спадковість Київської Русі. На основі цих фальсифікацій 22 жовтня 1721 р. Московія оголосила себе Російською імперією, а московитів – росіянами. Так була вкрадена у законних спадкоємців Київської Русі – українців історична назва Русь.

Петро І завіз з Європи велику кількість спеціалістів, у тому числі і професіоналів-істориків, яких залучив до написання і фальсифікації історії Російської держави.

Для цього кожний іноземець, що поступив на державну службу, давав присягу про нерозголошення державної тайни і зобов’язувався ніколи не покидати Московську державу. Виникає питання, які можуть бути державні таємниці при «обробці російської історії» давніх часів? У будь-якій цивілізованій європейській країні після 30–50 років розсекречуються всі архіви. Російська імперія дуже боїться правди про своє минуле. Смертельно боїться!

Після Петра І, який перетворив Московію на Російську державу, еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення цілісної історії власної держави. За цю справу ретельно взялася імператриця Катерина II (1762–1796), яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Катерина II, по-європейськи освічена людина, ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази.

Тож, Катерина II своїм указом від 4 грудня 1783 р. створює «Комісію для складання записок про древню історію переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа А. П. Шувалова, в складі 10 видатних істориків. Основна задача, що була поставлена перед комісією, полягала в тому, щоби за рахунок переробок літописів, написання нових літописних зводів та інших фальсифікацій обґрунтувати «законність» привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі і створення історичної міфології держави Російської. Комісія працювала 10 років. У 1792 р. «Катерининська історія» побачила світ. Робота комісії проводилась в наступних напрямах:

– збір усіх письмових документів (літописів, архівів тощо). Ця робота вже частково була зроблена Петром І. Збирання матеріалів проводилось не тільки зі своєї країни, а також з інших країн – Польщі, Туреччини та ін.;

– вивчення, фальсифікація, переписування або знищення історичних матеріалів. Так були переписані літописи: «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», «Лаврентіївський літопис» та багато інших. Деякі літописи переписувалися по декілька разів, а оригінали знищувались або засекречувалися. Так, були засекречені «Скіфська історія» А. І. Лизлова, що була видана в 1776 і 1787 pp., «Історія Російська із найдавніших часів» В. М. Татіщева, видана 1747 р. В «Скіфській історії» А. І. Лизлова вказується, що жителі Московїі – це окремий відособлений самобутній народ, який нічого спільного не має з Руссю (Києвом), Литвою, поляками тощо;

– написання нових «загальноруських зводів», які писалися у XVIII ст., а подавалися, що вони XI, XIII, XIV ст. Всі ці зводи проповідували «загальноруську ідею». Це в той час, коли на київській землі жили слов’янські племена (поляни, деревляни, сіверяни та ін.), які вже були християнами, в «Залещанській» землі жили фінські племена (мурома, меря, весь, мокша та ін.), які перебували у напівдикому стані, і ці племена не мали в історії нічого спільного аж до XVI ст.;

– для обґрунтування єдності Київської Русі і фінських племен були написані тисячі різних зводів. Усі ці зводи і літописи, як вказується в романі-дослідженні В. Білінського є тільки у переписаному вигляді, жодного оригінала. Жодного! Все це вказує на неймовірну за масштабами безсоромності й нахабства, фальсифікацію при створенні історії Держави Російської.

Не можна вічно жити в брехні!

Настав час, щоби українські історики написали правдиву історію України, яка ґрунтувалась би не на фальсифікованих Катериною II літописах і заново написаних у XVIII столітті «загальноруських літописних зводах», а на історичних фактах, зафіксованих у документах, зокрема таких країн, як Польща, Туреччина, Греція, Іран та ін. Люди мають знати правду.

Ярослав Дашкевич (1926.12.13 - 2010.02.25)
історик, археограф, член-кореспондент Національної академії наук України

[3]
https://www.youtube.com/watch?v=8vhmVUrLTY4 [21:35, Russian]

ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Published on 19 Apr 2014
http://ukraine.mdb.su/

[4]
Harvard University Press | 2012 | Christian Raffensperger

Reimagining Europe: Kievan Rus' in the Medieval World, 988-1146

[... 340-page pdf file ...]