Holodomor -- through the eyes of a witness…

November 27, 2010 -- the day of the commemoration of the Holodomors of Ukraine. Eighty-eight years have passed since the beginning of the terrible and deliberate creation of the artificial famine by Moskovite Bolsheviks -- a genocide which claimed up to ten million lives who`s only fault lay in their love for their nation and a great desire for liberty and respect. Those who survived by God’s mercy and grace are witnesses to this great and disgraceful injustice.

One such survivor of the terror of the Holodomor is Ivan Mykhajlovych Glasko who through his childhood lived through two personal Holodomors.

The first struck in 1929, when the Bolsheviks “de-kulakized” (confiscated the wealth of, arrested and exiled the “Kulaks” -- “well-to-do peasants and land owners”) Soviet Ukraine and the ethnically Ukrainian Kuban region where Ivan had the fortune of being born.  Ivan, his mother Maria Antonivna, infant brother Pavlo, and younger sister Nina were exiled to the northern reaches of the Ural Mountains to Novonadjezhdynsk, in the Blahovishchynsk region of the Bashkortostan republic. The communists were unsuccessful in capturing his father Mykhajlo. There, adults were forced to cut down the forests while surviving with insufficient food to feed their children. Brother Pavlo died of starvation before his second birthday.

In 1932, the father -- Mykhajlo Prokhorovych -- while constantly in hiding was able to locate his family and made an agreement with a Siberian man to have his wife and children returned to Kuban. Unbeknown to them was that they would arrive in Kuban in time to suffer through their second Holodomor.

At this point NKVD (secret police) caught Mykhajlo. Only by the petitions of local people of Kuban was he spared exile and forced labour. Mykhajlo was a highly respected self-taught veterinarian and the citizenry were able to convince the NKVD that he would be of greater value if he remained in Kuban. Thus was rescued a future hero of the Soviet era -- to this day his cloak hangs in the Museum of the Great Patriotic War (the Second World War) in Volgograd, formerly Stalingrad -- It is riddled with twenty-six enemy bullet holes.

Thus the family was condemned to live through the Holodomor, the Great Famine of 1932-1933. At that time Ivan Mykhajlovych was nine, and his sister Nina was eight. Ivan remembers well that the harvest that year was bountiful. He was astonished that authorities would not allow people to store sufficient food to feed themselves. He remembers how the Bolsheviks instituted patrol details around the fields with orders to arrest and even to shoot anyone who would even dare to glean what little the harvest left behind -- child and adult alike . He remembers how people were not allowed to leave, even to travel from village to village, in an effort to save themselves from death by starvation (Holodomor).

Ivan also remembers when dogs and cats disappeared from the streets, how afterwards people caught and ate rats, mice, beetles and worms -- anything that moved. Once that disappeared then people ate grass. He remembers how his mother would mix sawdust with the flour she managed to hide so that all could have something to eat. He remembers hearing accounts of cannibalism! Ivan remembers when his stomach was bloated, his ribs showed clearly from under his skin and his limbs were little more than skin and bones…

In 2007, I had the opportunity to interview a Ukrainian couple from Przemyśl, Poland. The Huk’s, already well into their eighties, remembered as children hearing about the genocide Holodomor of 1932-1933 -- how people were starving to death on the other side of the River Zbruch and how people from Polish Ukraine (Galacia) and Poland, prepared care packages of food to send into Soviet Ukraine hoping to help save some of the people. Bolshevik border guards confiscated the packages at the border.

The same border guards would pull anyone trying to escape the artificial famine off the trains, and even execute them. They remembered a man painfully revisiting accounts of cannibalism. What they found significant is that the Holodomor stopped on the east bank of the Zbruch River, which, at that time was the boarder between Polish and Soviet Ukraine.

Why constantly write about this? So that one does not forget what happened, and to inform others of this grim reality, so as to avoid repetition of such and similar horrors. There is yet another reason – to make known the spirit of the Ukrainian people past and to present an argument against this great offense in the court of history. Documents testify that Stalin, Kaganovych, Trotsky and other leading persons of the USSR, had one goal in instituting the Holodomor -- to destroy the backbone of the Ukrainian spirit. Why?

The unknown “People’s War”…

Many have heard that a new Ukrainian Nation temporarily rose up out of the ashes of a dying Tsarist Russia in 1917. On January 22, 1918 the Fourth Manifesto was issued in Kyiv establishing an independent Ukrainian National Republic. A year later the eastern and western halves were united into a single democratic nation.

It is known that shortly there after the Russian Bosheviks declared war on this young nation and that in 1921 it ceased to exist. Truth be told, the Ukrainian people did not surrender that easily and quickly.

For the last three years a small group of like minded people headed by the director of the Museum of Soviet Occupation and the Vasyl Stus Kyiv municipal society “Memorial”, Roman Krutsyk, dedicated their time and personal finances to the examination and recording of countless de-classified official documents and photographs from 1917 through 1932, found in government archives, branches of Ukraine’s Internal Security Services ministry (SBU), of eighteen provinces (oblasts). The H.S. Pshenychnyj Central Government Film Archives and other archival foundations were also scrutinized. This process uncovered invaluable information revealing the hidden truth behind a little known episode in Ukraine’s history -- the “People’s War (Narodna Vina)”. Intense research produced up to seventy thousand digital files, which contributed to the creation of twenty-nine posters.

On November 6`th, 2010, the exhibit exposing the stormy events of 1917 through 1932 was opened to the public in Kyiv’s Ukrainian Cultural Centre. On November 7’th, one block to the west, on the southern portion of the Plaza of Independence (Majdan Nezalezhnosty), a crowd gathered with red flags to celebrate the 93’rd anniversary of the October (Bolshevik) Revolution. Speeches lauded the accomplishments of the communist system, belittled those who fought against Bolshevism and blamed the current grim state of affairs in Ukraine on a renewed independence, which ushered in democracy and capitalism. In silence, beyond the police lines guarding the demonstrators, stood an astonished crowd. With good reason a question was raised amongst them: “…will those celebrating remember the Holodomor as one of the great accomplishments of the Soviet era?”

The “People’s War” exhibit was on display through November 10`th, and consisted of declassified documents from all nine provinces of Ukraine of that time, as well as Kuban. Only officially documented materials were used in preparing the exhibit. Attention was given to events that attest to the stormy rebirth of the Ukrainian nation: the epochs of the Central Council, Hetmanat and Directory. Posters were dedicated to information concerning the establishment of the Ukrainian National Republic, Western Ukrainian National Republic, and their unification.  This exhibit also revealed one of the best-kept secrets of the twentieth through early twenty-first centuries -- the three invasions of Ukraine by Russian Bolsheviks, which lead to the subsequent Soviet occupation. New research further uncovered Bolshevik repressions of Ukraine, incitement of inter-ethnic hostility between ethnic minorities of Ukraine and Ukrainians, other crimes against humanity, and the destruction of culture and of spiritual values.

Further revelations were made regarding the winter campaigns of the Ukrainian National Republic army and subsequent actions of undergound organizations, insurgent detachments, spontaneous rural uprisings, defensive details leading up to the Holodomor itself. Altogether to this point 268 uprisings were uncovered. According to “Memorial” director, Roman Krutsyk, the disclosed statistics are “far from exact… the number will be much higher” with further research.

Those involved on both sides of the conflict were quoted. Words from Lenin and Trotsky attested to the conviction of Moscovite imperialists that without Ukrainian steel, coal, ore, wheat, salt and access to the Black Sea, the Russian Empire will not survive. In 1920 L. Trotsky himself wrote “Soviet authority in Ukraine was able to solidify its grasp only by Moscow’s might, the great-russian communist Red Army”.

In a confidential report to the head of the Commission for Disbanding Military Formations dated January 30, 1920, flag bearer Stepan Lvivskyj wrote, “the Bolsheviks cannot at all be ranked with humanity, they act as an occupational force in every sense of the word. “The hell with them, those who are starving, let 75% of humanity die out, and those that do not -- execute by firing squad” the head of the Communist center for “Labour and Peasant Inspection and Cavalry”, communist Latynov, remarked in my presence, making known his leading sentiments -- “then the remaining 25% will become submissive. We need only Ukraine, we do not need the people.”

In response to this unbridled violence, people resisted however they could. One example is a village uprising, which occurred in the Dnipropetrovsk region (then known as Katarynoslav). The people overthrew the communist authority and advanced against the city of Nikopol. Along the way citizens from other villages joined the force, which then overthrew the communists in Nikopol and set up their own temporary government. Similar uprisings occurred in other regions: in the Chernihiv oblast a police chief and his force rebelled and over threw the communists. There the people set up their own Ukrainian National Republic, which lasted three months.

Another example of this brutal conflict is the actions of three grade seven students in the Kherson area of the Odesa oblast. In 1927 these three girls created their own underground organization, released 17 postcards and published two editions of a hand written newspaper: “A Fire Burns Within - (№1 and №2) -- With this Fire We Will Braise the Blood of Drunken Communists!” They spoke out against the establishment of collective farms (Kolhospy) saying, “… good people, soon we all will be dying from hunger!...”

Analysis of given materials clearly reveals immense challenges that the Bolsheviks – Communists faced in the war to occupy Ukraine. The enslavers knew well that when they break the spirit of the people, wipe from memory the true history, change the people’s values and traditions -- only then the people will truly become slaves. Thus, in the early half of the twentieth century the new Soviet order dedicated great effort in realizing this goal. As indicated by the Soviet minister of foreign affairs in 1932, Maksym Maksymovych Lytvynov, food became a weapon and the Holodomor came into being.

The exhibition was well received by the media and by attendees alike.  Requests were made to have the exhibition shown in schools and institutes of higher learning of Luhansk, Dontesk (east Ukraine), Odesa (south Ukraine) and other cities. One astonished young man (born 1977) remarked: “… Where did this come from? They did not teach us this in school.” An older lady thanked the organizers for the exhibit saying that this information must be given to all.  Others like a man from Odesa indicated that they know people who would be ready to give additional information and photographs supporting the truth about what happened during the People’s War.

On the basis of the exhibit’s success, organizers sent a letter to the Secretariat of the President requesting that they facilitate the presentation of this exhibit throughout all regions of Ukraine, and make possible a repeat public showing in Kyiv’s Ukrainian Cultural Centre. This  letter was forwarded to Ukraine’s Ministry of Culture which eventually answered that a schedule has been prepared for exhibitions. However, as of April 2011, the tour is yet to materialize.

In the meantime the creators of the exhibition have received letters of recommendation from two highly respected institutions: Ukraine’s Institute of National Memory and the National Academy of Sciences of Ukraine. With the help of private and business financing, the exhibit has already been shown in Kyiv’s Kyiv-Mohylianska University, the city of Brovary, the H. Skovoroda University in Pereyaslav-Khmelnytsk, and in IvanoFrankivsk (west Ukraine) where the provincial government purchased the exhibit and now is circulating it throughout the Ivano-Frankivsk regions cultural and educational facilities. In Boryspyl, near Kyiv, a group of businesses financed the printing of a new set of posters, which they are now exhibiting in the region’s schools. As news of this exhibit spreads, requests for showing it are starting to pour in from many areas of Ukraine including Konotop, Sumy, Chernihiv, Cherkasy, Vinnitsya, Zhytomyr, Rivno and more.

On February 7’th of this year [2011] a tri-lingual (Ukrainian, English and Russian) promotional website was opened <http://www.narodnaviyna.org.ua/index.html>, where one may get a taste of this revealing exhibit on the “People’s War”. On April 29, 2011, you may personally view the North American premier of this actual exhibit between the hours of 2:45 p.m. through 9:30 p.m. in the Ukrainian Cultural Centre on 83 Christie Street, Toronto, Ontario as part of the League of Ukrainian Canadians (LUK) and League of Ukrainian Canadian Women (LUCW) National Convention Round Tables (tel. , email: [email protected]).

Absolutely worthy of attention, this is a very informative revelation of the little known stormy events of Ukraine’s history, finally revealed, that lead up to one of the twentieth century’s most heinous crimes against humanity -- the genocide called the  “Holodomor”.

Голодомор -- погляд очевидся...

27 листопада, 2010 р. -- день пам’яті Голодоморів України. Вже сім’десять вісім років минуло від початку жахливого, умисно створено московськими більшовиками, штучного голоду – геноциду який позбавив життя близько десяти міліонів жертв. Провиною загиблих від голоду була лище любов до власної Батьківщини,  прагнення  до волі й самобутності свого українського існування. Ті хто вижили через Боже милосердя, свідчать про цю  ганебну кривду.

Серед тих, хто пережив жахіття Голодомору є Іван Михайлович Глазко. В дитячому віці він зазнав Голодомору двічі.

Перший раз -- коли більшовики “розкулачили” Радянську Україну й Кубань, де він мав щастя народитися. У 1929 р. Іванка, його мати Марію Антонівну, немовлятка брата Павла та сестру Ніну було заслано на північний Урал, до Новонадєждінська, що в Благовіщенському районі республіки Башкортостану. Батька Михайла більшовики не спіймали для переселення. На чужині дорослих заставляли вирубувати ліс, а дітям не давали їсти, через що брат Павло не дожив до повних двох років.

У 1932 р. батько Михайло домовився зі знайомим з Новонадєждінська перевезти дружину і дітей назад на Кубань, куди й повернулися, не відаючи щоб пережити другий свій Голодомор.

Рівночасно з поверненням сім’ї на Кубань НКВД заарештувало Михайла. Лише завдяки заступництву сусідів його не заслали на схід. Адже він був не аби-яким ветеринаром, хоча й самоуком, тому люди переконали нквдистів в тім, що Михайло Прохорович може бути корисним на Кубані. Саме так було врятовано майбутнього героя совєтської епохи -- в музеї Великої Вітчизняної Війни у сьогоднішному Волґограді, колишнім Сталінграді, дотепер висить його шанель, котру протяло двадцять  шість ворожих куль.

Так сім’ї довелося пережити Голодомор 1932-1933 років. Іванові Михайловичові було дев’ять рочків, а сестрі Ніні -- вісім. Іван пам’ятає, що в тому році був добрий врожай. Дивувався, що не дозволяли людям з того врожаю харчуватися. Пам’ятає, як більшовики несли варту довкола полів з наказом арештувати або і стріляти дюдей -- як дорослих, так і дітей -- якби раптом хто наважився збирати втрачені збирачами врожаю на землі колоски. Пам’ятає, як не давали людям виїжджати з краю, навіть з села до села переїжджати, щоб рятуватися від Годоломору.

Також пам’ятає час, коли собаки і коти позникали з вулиць, а потім ловили і їли щурів, мишей, жуків, червів -- усе що рухалося. Як не стало й того, то гризли траву. Пам’ятає, як мати домішувала тирсу до муки, яку змогли заховати від більшовицьких шукачів, щоб було що усім попоїсти. Пам’ятає, як обговорювали дорослі випадки людоїдства. Пам’ятає, коли живіт спух, ребра з під шкіри визирали, а руки й ноги були суцільними кістками. Таких спогадів можна описувати безліч.

У 2007-му я мав нагоду розмовляти з українцями у польському місті Перемишлі.     Паньство Гук,  маючи більш як вісімдесять років віку, пам’ятали, що у дитинстві чули про голодомор 1932-1933 рр.: про те, що люди на тому боці Збручу з голоду помирали й бачив, як люди з Галичини й  Польщі готували українцям харчових пакунків для пересилання в радянську Україну. На кордоні більшовицькі прикордонники все це конфісковували.

Звичайним було і таке, що на кордоні більшовики зсаджували з вагонів втікачів від штучно створеного голоду, часто розстрілюючи на місті. Пам’ятають, коли один чоловік болісно згадував про людоїдство. Знаково, що Голодомор зупинився на східному березі ріки Збруч -- тодішній кордон між “польською” і радянською Україною.

У когось може виникнути запитання -- навіщо про це постійно писати? Відповідь проста: щоб повсякчас пам’ятати самим і іншим дати до відома про правдиві події того часу, аби запобігти повторенню такого чи подібного жахіття. Є й ще одна причина -- щоб описати минувшину українського народу, щоб додати фактів до історії про цю велику кривду.

Сталін, Каганович, Троцький й інші чільні діячі СССР, як свідчать документи, мали одну мету голодомору -- знищити хребет української душі. Постає питання -- чому?

Незнана Народна Війна...

Багатьом відомо що Україна тимчасово “воскресла” із попелу вмираючої царської Росії в березні 1917 р. А 22 січня 1918 р. в Києві, Четвертим універсалом було проголошено незалежність Української Народної Республіки, а вже роком пізніше оголошено злуку східних і західних земель в одну демократичну державу.

Знаємо, що більшовики оголосили війну цій молодій державі, й що в 1921 р. вона, УНР, припинила своє існування. Але правдою є те, що український нарід не здався так легко і швидко.

Протягом останніх трьох років нечисельна команда однодумців, на чолі якої директор Музею Совєтьскої окупації, Голова Київського міського товариства “Меморіал” ім.. Василя Стуса Роман Круцик, витратили власні фінансів і чимало часу для того, щоб віднайти і зафіксувати безліч розсекречених офіційних документів  і фотокарток з державних галузевих архівів СБУ від 1917 р. до 1932 р. із вісімнадцяти областей України. Праця велася також в Центральному державному кіноархіві України ім. Г.С. Пшеничного та інших архівних установах. Те, до чого докопались дослідники -- безцінна правда в історії України, мало відома картина “Народної війни”.  Результатом перевірки розсекречених документів стали сімдесят тисяч світлин, й створення виставки з 29 плакатів.

Виставка що відзеркалювала події 17 – 32-х рр. минулого століття відкрилася в Українському Домі в Києві 6 листопада 2010 року.  7 листопада на Майдані Незалежности зібрався численний гурт з червоними прапорами для святкування 93-ї річниці Жовтневої Революції. Промови червоних  прославляли досягнення комуністичної системи, папдюжили діяльність борців з більшовизмом, обвинувачували в сучасному тяжкому стані України форму повстання нової незалежної Української держави і вступ демократичної, капіталістичної системи. Поза охороною натовпу міліцією тихо стояли люди, дивлячись на таке дійство з подивом. В них надаремно поставало питання: “чи прихильники свята також згадають про Голодомор як одне з досягнень радянського віку?“

Виставка “Народної війни” тривала до середи 10 листопада. Інформативно вона несла зміст про події зі всіх тогочасних дев’яти губерній України та Кубані. Звернено було увагу на дії бурхливого відродження українства доби Центральної Ради, Гетьманату, і Директорії. В розділах експозиції було подано й інформацію про створення Української Народної Республіки (УНР), Західно-Української Народної Республіки та їх злуки. Виставка також розгорнула найбільш приховану інформацію 20 до початку 21 століття про три військових агресії більшовицької Росії на Україну які призвели до подальшої окупації України. Новодосліджені матеріали  підтверджують факт більшовицьких репресій проти українців, злочинів проти людяності, нищення культури й духовності.

Доступними для відвідувачів стали матеріали про зимові походи армії УНР, про діяльність підпільних організацій, повстанських загонів, селянських збройних повстань, стихійних селянських виступів, і загонів оборони до самого початку Голодомору. У підготовці до виставки приймалися лише офіційно підтверджені документи, й всього експозиція висвітлила перебіг 268 повстань. Проте, за словами голови тов.. “Меморіал” Романа Круцика, статистика яку подали на виставці “ще далеко не повна... вона буде набагато більшою” з продовженням дослідження.

В документах експозиції подано цитати  протидіючих сторін. Від Леніна до Троцького було виявлено чимало фактів прояву московського імперіалізму щодо українського вугілля, сталі, руди, пшениці, солі, доступу до Чорного Моря, без чого Російська імперія приречена...  Л. Троцький писав у 1920 р. що “Совєтьска власть в Україні тільки змогла зміцнитися силою Москви, Червоної Армії й великороссійських комуністів ”.

У таємному звіті до начальника Військової ліквідаційної комісії, 30 грудня 1920 р. хорунжий Степан Львівський писав що "Більшовики не рахуються зовсім з людністю, поводяться, як з окупованою місцевістю в повному розумінні цього слова. Наплювать, що голодують, хай вимре 75% людності, а не вимре, -- розстріляємо -- виказував переді мною свою провідну думку Голова Комячейки "Рабоче-Крестьянской инспекции І Конной Армии", комуніст Латипов, -- тоді 25% стане покірною. Нам потрібна сама Україна, людність не потрібна.”

Обороняючись від тотального насилля, люди діяли, як могли. Для прикладу, на Дніпропетровщині (тогочасна Катаринославщина) повстало село населення якого скинуло більшовицьку владу, й пішло походом на Нікополь. Дорогою до них приєдналися люди з інших населених пунктів. В місті, новостворена громада скинула комуністичну владу і створила свій тимчасовий уряд. У Чернігівській області начальник міліції разом з міліцією повстали проти комуністів. Тамтешні люди створили свою Українську Народну Республіку яка протрималася 3 місяці.

І ще показовим прикладом цієї боротьби є дії трьох семикласників, дівчаток з Херсонської околиці. У 1927 році вони створили свою підпільну організацію, випустили 17 листівок і дві рукописні газети: “Пламя внутри разгорается” (№1 і №2), “это пламя будем тушить кровью пяных комунистов! (“Огонь всередині розпалюється -- Цим вогнем будем тушити кров’ю п’яних комуністів”). Поширювали ці матеріали напроти колгоспів, кажучи: “Люди добрі, ми скоро будемо помирати всі з голоду!...”

Аналізуючи подані матеріали, виразно можна бачити, що не легко було більшовикам-комуністам окупувати українців. Проте поневолювачі чітко зрозуміли, що лиш коли зламають душу народу, зітруть із пам’яті правду історії і змінять цінності і традиції – тоді дійсно нарід стане рабом. Саме всі свої сили початку ХХ ст. вони й спрямували в це русло нищення. За словами Комісара закордонних справ Совєтського Союзу в 1932-му році, Максима Литвинова, їжа стала зброєю і створено Голодомор.

Виставка була схвально прийнята ЗМІ і отримала позитивні відгуки відвідувачів із запрошеннями приїхати до Луганська, Донецька, Одеси і в інші регіони України, з метою показати її в школах і вищих навчальних закладах.

Показово, що один молодий чоловік з Миколаєва (1977 р.н.), подивившись експонати, здивовано вигукнув: “... Де це взялось? Нас того у школі не навчали.” А старша жінка подякувала за виставку і сказала, що це обов’язково треба розказати усім. Один мешканець з Одещини виявив що люди звідтіля можуть долучити ще інформацію й світлині, які доповнять правду тих подій.

Ініціатори виставки за результатами проведеної роботи направили листа до Секретаріату Президента України, де просили посприяти можливості показати виставку в усіх регіонах України, і знову репрезентувати її для українців в Українському Домі. Секретаріат передав листа Міністерстві Культури яка відповіла через певним пробігом часу що вже затвердили виставці перелік заходів. Але до цього часу, квітень 2011р., ще ніякі такі заходи відбулися при сприяння міністерсва.

Творці виставки, незважаючи на цього, отримали листів підтримки від двох відзначних установ які оцінили виставку позитивною характеристикою – тобто від Інституту Національної Пам’яті України, і від Національної Академії Наук України. Із підтримкою праватних осіб і підприємців відомість про виставки розширюється. Уже проведено заходів в Києво-Могилянські Академії, в Броварах, в Університеті в ім. Григорія Сковороди в Переяслав-Хмельницьк, і в західні Україні в Івано-Франківськ де обласний уряд купив виставку і зараз возуть виставку по районах і в інститутах. У Бориспилі, біля Києва, підприємці профінансували друк нового комплекту плакатів і на цей час ведуть показів по школах району. Щодня приходуть замовлення від міста, наприклад, таких як Конотоп, Суми, Чернігів, Черкаси, Вінниця, Житомир, Рівно й дальши.

7’го лютого 2011 р. відкрили уеб сайт на трьох мов (українською, англійською, російською) <http://www.narodnaviyna.org.ua/index.html>, на якім можна глянути на діючу виставку “Народна війна”. 29’го квітня, цього року можна особисто бути присутними на вперший показ виставки на північноамериканському континенті між годинами 2:45 пополудне до 9:30 в вечорі в Торонто, Онтаріо, в Українському Домі, вулиця Кристі, 83, підчас спільних з’їздових столів Ліґи Українців Канади (ЛУК) й Ліґи Українок Канади (ЛУ-окК) (тел. , е-пошта: [email protected]).

Ця виставка безумовно достойна уваги. Дуже цікаво вона виявляє маловідому, нарешті відкриту, бурхливу епоху історії України -- передісторії одної з найжахливіших злочин протів людства в 20’му столітті -- геноцид “Голодомор”.

На завершення -- часто  чути нарікання на те, що ця велика кривда, навмисний Голодомор зламала «українську душу», а тому є для нас занадто тяжким каменем -- наче надія завмерла. Але хочеться вірити, що можна винести й добрі уроки цього періоду. З позицій християнства, Христос сам мав пережити великих кривд проти себе перед тим, як воскреснути, щоб потім усім дарувати спасіння. Велика трагедія перетворилася на вічну перемогу -- душа воскресла. Слово Боже нам свідчить про те, що рани яких Він зазнав, залишилися в воскреслому тілі. Залишилися рани від пережитого минулого й у великій душі українського народу, щоб ми не забували про те, що пережили на шляху до свого становлення як нації. А щоб цього не повторилося -- маємо пам’ятати все до найдрібнішої крихти.  Так через жорстокого тигеля часу кличе Господь до усіх з допомогою Христовою воскресати. Тільки треба хотіти. Вірую що вже той час. Дай Боже.

Біблія: 2 Книга Хроніки 7:14...