Мірко Петрів (Ванкувер)
Для тих, хто може не вповні обізнаний у цій справі, УВ спочатку подає короткий опис процесів над Іваном Дем’янюком.
Майже рік тому, Німецький суд присудив українця Івана Дем’янюка, до п’ять літ ув’язнення, в процесі званим як “судом над останним нацистом”. Звинувачили його в тім, що підчас війни він ніби був сторожом при концтаборі в містечку Собібор. Припускають що в цім таборі смерти загинуло в цей час около 29 000 євреїв. В час процесу ні один свідок не розпізнав Івана, і навіть не було ніякого звинувачення за будь який злочин. Присудили його лише за то що він ніби “був там”.
Підставою присуду була ідентифікаційна картка, яку понад тридцять років тому підставили американцям співробітники КҐБ. А що дивно, німецький закон ще із 60-тих років не дозволяє в Німеччині судити німецьких громадян за воєнні злочини часів Другої Світової Війни! Судити можуть лише унтерменшів!
До самого кінця Іван Дем’янюк наполягав що він ніколи не був сторожом-вахманом. Він родився на Вінничині в селі Дубові Махаринці у 1920-му році. Іван Дем’янюк пережив Голодомор. Мобілізований до Червоної Армії у 1940-му, він був ранений в боях під Києвом, а другий раз на Криму, де разом із свіїм відділом попав у німецький полон. Був в полоні біля міста Холм (тепер у Польщі). Дем’янюк твердить що був там 18 місяців поки не записався до РОА, армії Власова. Після війни йому вдалося переховатися від комісій операції Keelhaul, операція повернення союзниками громадян СРСР совітам. Від 1952-го року жив в Америці у місті Клівленд де працював на фабриці Форд.
У 1970-тих роках звинувачили його що він ніби був сторожом при концтаборі Треблинка, знаним у розповідях як Іван Грозний. У 1986-му Дем’янюк був висланий на суд до Ізраїлю. В час процесу кілька свідків розпізнали його як того Івана Грозного і в 1988-ім році він був присуджений до страти. Дивна подія трапилась тиждень до дня призначеного на першу апелацію, де мали бути представлені судові докази щодо фальшивки ідентифікаційної картки. Того дня, 29-го листопада 1988-го, один із адвокатів Дем’янюка, Дов Ейтан, “вискочив” із 15-го поверху готелю Ейлон в Єрусалимі. Підчас похорону Ейтана, бризнули кислотою в лице другого адвоката, Йорама Шефтеля.
Коли апеляційний процес уже закінчувався у 1991-му році, раптом СРСР розлетівся і відкрився вільний доступ то архівів КҐБ. Там адвокати знайшли докази що Іван Грозний таки був кимсь іншим. У 1993-ім, коли уже будували шибеницю на його страту, Ізраїльський суд звільнив Івана Дем’янюка і він повернувся до Америки. Що цікаво, після цього було доведено що OSI, бюро спеціальних розслідувань, яке займалося розшуком воєнних злочинців, таки цілеспрямовано обмануло було американський суд у справі Дем’янюка.
Не зважаючи на це, OSI наважилося вдруге звинувачити Демянюка, цього разу що він ніби був сторожом в якімсь іншім таборі. І так у 2008-му році передали його на суд в Німеччині.
• • •
ДЕКЛАРАЦІЯ ПІДСУДНОГО Івана Дем’янюка,
виголошена від імені підсудного його адвокатом др. Ульріхом Бушем підчас судового процесу в Мінхені, 13-го квітня 2010 р.
Я вдячний усім людям, які допомагають мені в безнадійному становищі дуже хворого -- як у в’язниці, так і в залі суду. Тому я особливо дякую медичному персоналу, який полегшує мої болі і допомагає мені пережити це випробування, яке є для мене катуванням.
Насправді ж я хочу вказати на таке:
1. Німеччина винна в тому, що через її війну на знищення проти Радянського Союзу я втратив свій дім і свою батьківщину.
2. Німеччина винна в тому, що через неї я став військовополоненим.
3. Німеччина винна у створенні таборів для військовополонених, де через цілеспрямоване обмеження харчування я та мільйони інших полонених червоноармійців були засуджені до голодної смерті, і тільки з Божою допомогою я вижив.
4. Німеччина винна в тому, що змусила мене стати рабом німців у таборі для військовополонених.
5. Німеччина винна в розв’язуванні війни, в якій 11 мільйонів моїх земляків-українців були вбиті німцями і ще більше мільйонів – у тому числі моя кохана дружина Віра -- були вивезені в Німеччину для примусової праці і рабства.
6. Німеччина винна, що примусила тисячі й сотні тисяч моїх співвітчизників без їхньої згоди стати співучасниками німців у диких планах геноциду євреїв, ромів, циган, слов’ян, українців, поляків і росіян.
Вона зробила це, погрожуючи смертю тим сотням і тисячам, хто не хотів брати в цьому участь і хто був убитий за це німцями. Ба більше, сотні тисяч людей були депортовані і страчені Сталіним або мучилися десятиліттями у сибірському ГУЛАЗі і працювали як раби для комуністів.
7. Німеччина винна в тому, що змусила мене до жалюгідного існування у таборі переміщених осіб ще роки після війни.
8. Німеччина винна в моїй примусовій депортації до Німеччини на схилі життя у 90 років. І це після 30 років судового переслідування в Ізраїлі, США і Польщі -- а також після 10 років ув’язнення, 5 із яких я провів у камері смертників в Ізраїлі.
9. Я звинувачую Німеччину в тому, що вона висунула проти мене фальшиві звинувачення у співучасті в убивстві, і ці звинувачення були подані наприкінці мого життя і сил – в порушення закону про позови до осіб, старших 65 років, і в порушення Європейської конвенції про права людини.
10. Я звинувачую Німеччину в тому, що вона змусила мене животіти більше 9 місяців у тюрмі Штадельгайм -- ув’язненого, хоч і не визнаного винним.
11. Я звинувачую Німеччину в тому, що я назавжди втратив мою другу батьківщину -- США -- без шансу на повернення.
12. Я звинувачую Німеччину в тому, що я назавжди втратив сенс свого життя, свою родину, своє щастя та будь-яку надію на майбутнє.
Щохвилини, щогодини, щодня і щомісяця я почуваюся як військовополонений у Німеччині. Я відчуваю цей процес як продовження моїх страшних спогадів про німців, як продовження невимовної неправди, заподіяної мені німцями. Я знову стаю невинною жертвою німців.
Мені здається надзвичайно несправедливим, що Німеччина за допомогою цього суду перетворює мене з військовополоненого на військового злочинця.
Нестерпною є зарозумілість Німеччини, яка використовує мене, щоб відвернути увагу від військових злочинів, учинених німцями, щоб ці злочини було забуто і щоб неправдиво проголосити -- мовляв, справжніми злочинцями у злочинах наці були я, українці та інші європейські сусіди нацистської Німеччини.
Я вважаю, що цей суд, який провадиться винятково наді мною, іноземцем у таборі Травники у порушення принципів однакового поводження з німцями-членами СС та безліччю інших німців у Травниках, не має нічого спільного з принципами справедливості і права.
Мені вже доводилося захищати себе в Ізраїлі -- від обвинувачень мюнхенського прокурора. В Ізраїлі мене звинувачували в причетності до нацистських злочинів у таборі Собібор.
Верховний суд Ізраїлю визнав, що звинувачення ізраїльських прокурорів не доведені -- при винесенні цього вироку враховувалося, що я був заарештований більше, ніж 7,5 років. З них п’ять років я провів у камері смертників.
Я відчуваю несумісним із справедливістю і людяністю, що більше 35 років я був змушений захищати себе як постійно переслідуваний Управлінням спеціальних розслідувань Міністерства юстиції США і Всесвітнім єврейським конгресом та Центром Симона Візенталя.
Тепер в кінці свого життя і сил, проводиться 30-ий чи 40-ий судовий розгляд тієї ж справи -- і в мене немає сил боротися. Я безпомічний проти цієї судової війни, яку тепер в Управління спеціальних розслідувань США перехопила Німеччина.
Моя кохана дружина, Віра Дем’янюк, з якою я прожив у шлюбі 50 років, теж страждала в Німеччині. Саме німці позбавили мою дружину її юності, забравши силоміць у Німеччину для багаторічної примусової праці.
Страждання, яких ми зазнали через німецьку війну на винищення слов’ян, важко описати словами. Чому Німеччина знову і знову вирішує мучити мене і мою родину -- є для мене незбагненним.”
Іван Дем’янюк
Джерело: www.xoxol.org