Саме так звучало одне з гасел від пікетувальників, котрі 11-го квітня 2011 прийшли до консульства Німеччини у Львові. Протестувальники принесли, окрім синьо-жовтого прапора, транспарант з гаслом „Свободу Дем’янюку!” та плакати з написами: „Нацизм=сіонізм=українофобія”; „Нацисти! Геть криваві лапи від Дем’янюка!” тощо. На одному з плакатів канцлера ФРН Ангелу Меркель зобразили з нацистською свастикою та вусиками, схожими на гітлеровські. Чому саме так сьогодні пікетувальники трактують сутність політики однієї з найбільших країн Євросоюзу, в своїх виступах пояснювали львівські політики.

Зокрема, заступник голови Української Республіканської партії Ростислав Новоженець розповів, що кілька днів тому так званий новоутворений еврейський європейський парламент, очільником якого став відомий в Україні олігарх Коломойський, нагородив трьох керівників держав. Серед них -- канцлер ФРН Ангела Меркель -- за підтримку держави Ізраїль, а також -- Президент України Віктор Янукович -- за боротьбу зі „спробами реабілітації фашизму”. Хоч жодних фашистів в Україні досі ніхто не знайшов, зате маємо на прикладі сфальсифікованого обвинувачення проти українця Івана Дем’янюка спробу перекласти відповідальність за злочини, скоєні німецькими нацистами під час Другої світової війни проти евреїв, саме на українців.

Тож, чим винуватий Дем’янюк? Нагадаємо, що ця людина, якій уже виповнився 91 рік, десятиліттями переслідується у державах, які називають себе демократичними та правовими. Проте, не зважаючи на попередні виправдальні вироки, у Німеччині не постидалися заарештувати літнього чоловіка та вже довгий час тримають його у неволі, під нескінченним судовим процесом. Як би не закінчився цей суд, Дем’янюк, зрештою, все одно не зможе насолодитися свободою. Бо в нього тепер тільки дві перспективи: або залишитися на довічне ув’язнення, або ж -- відправитися до німецького будинку для перестарілих, що, зрозуміло, також не назвеш свободою. Втім, зважаючи на перебіг процесу, складається враження, що німецька феміда сьогодні і сама не знає, як його завершити, аби самій не зганьбитися. Бо ж так звані докази, на яких розпочався отой процес, чим далі, тим більше нагадують фарс, і це стає очевидним навіть для тих, хто раніше зовсім не цікавився долею Івана Дем’янюка.

Про це розповів депутат Львівської обласної ради Михайло Барбара. Він зокрема, нагадав, що так званим головним доказом у справі Дем’янюка є посвідчення охоронця концтабору, яке потрапило до Німеччини чомусь із Москви -- від ФСБ, нібито з архівів НКВС, що само по собі вказує на фальшивість такого документу. Однак, німецький суд вірить семе таким доказам, а не заявам Дем’янюка про те, що він ні в чому не винен. І навіть якщо під загрозою смерті Дем’янюк брав участь в організованому нацистами терорі, чому тепер уся вина за загибель тисяч євреїв падає саме на нього, а не на керівництво концтаборів та справжніх нацистів, котрих після Другої світової у тій же Німеччині давно реабілітували, і вони, коли досі залишаються живими, отримують там пенсію й перебувають на волі як повноправні громадяни.

Цю тему продовжив і Тарас Бучковський, голова Львівської крайової організації УРП. Він також наголосив, що Дем’янюк сьогодні -- це класичний приклад тих поневірянь, які довелося пережити мільйонам українців протягом двадцятого століття, і які не припиняються донині. В молоді літа він пережив голодомор, влаштований сталінським режимом. Пізніше його не зі своєї волі гнали на війну проти німців, і в результаті дій радянського командування Іван Дем’янюк, як і мільйони інших звичайних солдатів, потрапив у німецький полон та в нацистський табір смерті, у якому йому, як небагатьом, лише пощастило вижити. І за це він був вигнаний з батьківщини, переслідуваний решту життя цілим „демократичним” світом від Ізраїлю до Німеччини. Характерно, що і через 66 років після закінчення тієї війни держава-винуватець у знищенні мільйонів євреїв -- Німеччина -- робить чи не головиним винуватців Голокосту українця.

Цю тезу підтримали й інші виступаючі. Пікетувальники скандували: „Ганьба!”, „Меркель у відставку!”. А ще недобрим словом згадали нинішню українську владу, котра першою мала б стати на захист українця за духом і походженням Івана Дем’янюка, але жодним словом заступилася за нього, вочевидь, надаючи перевагу нагородам, що їх роздає так званий єврейський європейський союз.

Поки триває пікетування, біля того місця проходить чимало молоді. Значна частина зупиняється, із цікавістю розглядаючи плакати та слухаючи, що говорять. Підходять і старші люди. З їх вигляду зрозуміло, що вони пам’ятають війну. Від них довелося почути, наскільки суворим та жорстоким був той час, а також те, що на місці Дем’янюка міг опинитися кожен. А виправдатися перед НКВС, чому ти досі залишисвя живим, було неможливо.

А тим часом німецьке консульство немов би й не працювало. Жодна особа не вийшла до пікетувальників та не поцікавилася, проти чого саме взялися протестувати львів’яни. Вочевидь, представники Німеччини вміють бути такими ж глухими до громади, як і добре відомі нам керівники совкової держави.

Тож, від пікетувальників у приміщення консульства прямує голова секретаріату ЛКО УРП Роман Семчишин. Вже за якусь хвилину він з’являється перед очі громади та повідомляє, що біля дверей його зустріли якісь дві дівчини, котрі, побачивши об’єктив, зникли „у кулуарах”. Пікетувальники всього лиш намагалися передати консулу заздалегідь заготовлену ухвалу, у якій, зокрема, повідомляли, що просять всіх українців „підтримувати і ширити рух „Волю українцю Дем’янюку!”, нагадували уряду держави Україна, що його „обов’язок перед українцями -- надавати їм дієвий захист, в першу чергу, юридичний, від незаконних переслідувань...”, а від державного правління ФРН вимагали „бодай з огляду на поважний вік, фізичний і психологічний стан хворої людини, добровільно припинити „баварське судилище”...

Зрештою, оскільки ухвалу брати не було кому, пікетувльники вирішили причепити плакат з карикатурним зображенням Ангели Меркель на двері консуляту. І тут -- от диво! -- за якусь секунду з дверей вискочила якась дівчина та кинула плакат на землю. Виявляється, пікетувальників уважно слухали. Ось тільки дослухатися навіть не подумали. Отакі маємо стосунки між мешканцями одного з найбільш європейських українських міст, львів’янами, та представниками найпотужнішої європейської країни -- Німеччини.

На завершення заступник голови УРП Ростислав Новоженець роздав присутнім листівки з проханням написати листа підтримки Іванові Дем’янюку, де була зазначена точна адреса в’язниці, у якій утримують українця. Тож, і ми нагадуємо, куди потрібно писати Іванову Дем’янюку:

John Demjanjuk
Justizvollzugsanstalt Munich
Stadelheimer Str. 12
81549 Munich
GERMANY