ДЕКЛАРАЦІЯ ПІДСУДНОГО

(адвокат Івана Дем’янюка, др. Ульріх Буш, прочитав ці слова в імені підсудного підчас судового процесу в Мінхені 13-го квітня 2010 р.)
 

Я є особисто вдячний тим особам котрі помагають мені в мойому безнадійно хвороблибому стані, чи то у тюрмі чи тут у судовому залі.  Тому, я особливо дякую медичним кадрам, котрі стали корисними для полегшування моїх болів і котрі помагають мені витримати цей процес, який вважаю тортурами.  З цего приводу я зазначую слідуюче:

1. Німеччина винувата в тому, що через нищильну війну проти радянського союзу я втратив свою хату та свою батьківщину.
2. Німеччина винувата в тому, що зробила мене військовополоненим.
3. Німеччина винувата в тому, що створила лагери для військовополонених де я і мільйони інших червоноармійців були засуджені на голодну смерть котру я уминув тільки з волі Всевишнього.
4. Німеччина винувата в тому, що змусила мене стати рабом в лагері для військовополонених.
5. Німеччина винувата в тому, що в тій нищильній війні 11 мільйонів моїх земляків українців були вбиті німцями, і мільйони інших українців, включно з моєю любою дружиною, Лідою, були вивезені  німцями на рабство.
6. Німеччина винувата в тому, що тисячі моїх співвітчизників були перетворені в неумисних співпрацівників  з німцями і їх  змушено під карою смерті до участі в спотвореній програмі геносиду проти євреїв, циганів, українців, поляків та росіян-- і сотні котрі хотіли відмовлятись від цего лиходійства були знищені німцями. Попри це, ще сотні тисяч були депортовані назад в Україну і або розстріляні Сталіном  або заслані на муки у сибірский гулаг,  де трудились як раби для комуністів.
7. Німеччина винувата в тому, що змусила мене до нещасного життя в таборах для переміщених після війни.
8. Німеччина винувата в тому, що після 30 років юридичного переслідування в Ізраєлі та ЗСА, як також у Польщі, і після 10 років ув’язнення, з котрих 5 літ було в камері смерти в Ізраєлі, при кінці мого життя, на 90-ім році, мене депортовано в Німеччину.
9. Німеччина винувата в тому, що протизаконно фальшиво обвинувачують мене в співучасті у вбивстві,  при кінці мого життя і моєї сили, а це проти установленого права котре існує 65 років і проти європейської хартії людських прав.
10. Німеччина винувата в тому, що я, невинна особа, вже 9 місяців нидію в ізоляторі штадельгаймської тюрми.
11. Німеччина винувата в тому, що я втратив навіки мою другу батьківщину, ЗСА.
12. Німеччина винувата в тому, що я втратив сенс життя, сім’ю, щастя і будь яке майбутнє чи надію.

Від 12-го травня 2009-го року я переживаю кожну хвилину, кожну годину, кожний день, кожний тиждень і кожний місяць як військовополонений в Німеччині. Ці пережиття є продовженням бридких спогадів про німців і продовженням неописанного зла котре вони зділали проти мене.  Я знову став їхньою невинною жертвою.  Вважаю невимовним злом те, що цим процесом Німеччина намагається перетворити мене, військовополоненого, на військового злочинця. Вважаю, що це нестерпна арогантність Німеччини котра надуживає мене, і тим приховує  злочини скоїні німцями, пробує їх затаїти, і проти правди твердить, що я, українці, та інші сусіди німців були правдиві злочинці.

Вважаю, що цей процес, котрий ведеться виключно проти мене, чужинця мнимо із Травників, і уминає нелічимих сс-ів і німецьких «травників», суперечить всім принципам справедливости.  Ще в Ізраїлі я вже раз оборонявся  проти звинувачень мінхенського прокурора.  Там мене пробували зв’язати з фашистськими злочинами у Собіборі.  Верховний Суд Ізраїля особливо признав, що ці звинувачення  не доказані і визнав у вироці, що я вже 7 ½ років під арештом.  А 5 із тих років я провів у смертній камері.

Цілком несумісно із справедливістью і гуманністью це те, що більше ніж 35 років я, вічно гонена жертва, обороняюся проти Відділу Спеціяльних Досліджень ЗСА (ВСД) і тих котрі стоять за ним, особливо Світовий Конгрес Євреїв і Центр Візенталя, організації котрі живуть на кошт голокосту.  Тепер, при безсильному кінці мого життя, відбувається чи не сорокове слухання у цій самій справі, і я втратив силу дальше боротись.  Я безсильний у війні котру  почало ВСД і тепер продовжує Німеччина.

Моя улюблена дружуна, Ліда, моя сипруга понад 50 років, також страждала в Німеччині.  Це власне німці відібрали від неї юність і насильно потягли в Німеччину на роки рабської праці серед жорстоких та нелюдських обставин.

Страждання котрі ми пережили підчас нищильної німецької війни проти слав’ян не можна описати словами.  А це, що Німеччина знову вибрала мене і мою родину за своїх жертв, для мене незбагненним.

Іван Дем’янюк